Святині і реліквії Десятинного храму
Десятинна церква була трьохпрестольна:
головний престол посвячено Богородиці. Другий боковий престол - святителю
Миколаю, тому що в цьому преділі знаходилась чудотворна ікона Святителя
Миколая, привезена Володимиром із Корсуня. На спомин про цю ікону в часи
митрополитства Петра Могили кияни називали відроджений з руїн храм "Микола
Десятинний".[11]
На думку дослідника київської старовини К. В. Шероцького є ще друга
версія - нібито цей образ був взятий князем Володимиром із Миколаївської
церкви на Аскольдовій могилі, при перенесені звідти тіла святої Ольги
в Десятинну церкву.[12]
Третій боковий престол - священномученнику Клименту, оскільки в цьому
преділі знаходилась глава священномученика Климента і його учня Фіви та
інші мощі святих привезених також із Корсуня.[13]
Німецький літописець Марзебургзький єпископ Дітмар (+1018), сучасник князя
Володимира, бачив в цьому храмі главу святого Климента, папи Римського
і помилково із-за цього назвав Десятинну церкву - церквою святого Климента.[14]
Анонімне "Слово на оновлення Десятинної церкви" прирівнює святого
Климента до "церковного солнца", яке "оть Рима убо в Херсон,
от Херсона въ нашю Рускую страну створи приити". З пришестям святого
Климента до Києва це місто, наповнившись благодаттю, стало на Русі "всех
град славне". [15]
Вдруге глава як велика київська святиня, що знаходилась в Десятинному
храмі згадується в Літописі, де мова йде про поставлення митрополитом
Київським Климентія Смолятича без благословення Константинопольського
Патріарха. Із-за непорозуміння між єпископами сталось так, що: "Він
же, Онофрій таки чернігівський, тяжко сердячись на них за це, сказав:
"Я довідався, належить нам поставити, бо голова в нас є святого Климента.
Адже ставлять греки рукою святого Іоанна". І тоді, обдумавши, єпископи
головою святого Климента поставили його, (Клима), митрополитом".
[16] Святитель Климентій Смолятич був ще
і тезкою священномученика Климента. За переданням глава священомученика
Климента зараз знаходиться серед мироточивих глав у Києво-Печерській Лаврі.
Була і ще одна святиня в цьому храмі - чудотворний образ Богородиці про
який згадується в житії святих мучеників Бориса і Гліба. Як і глава священомученика
Климента, ця ікона являлась найстародавнішою святинею Києва і привезена
була із Корсуня дружиною князя Володимира Анною в якості приданного. Образ
був за повелінням грецької царівни поставлений в Десятинному храмі. Згодом
ця ікона Богоматері була віддана одним із київських князів в приданне
за дочкою або сестрою, яка відправлялась до Белзького князівства. Друга
версія більш ймовірніша - цю ікону вивіз із Києва в 1270 році князь Лев
Данилович і помістив її в церкві міста Белза, а в 1382 святиня потрапила
до Ченстохова і стала головної святинею Польщі під назвою чудотворного
образу Ченстоховської Божої Матері.[17]
Вже згадуваний дослідник Києва К. Шероцький вважає, що цей образ в 1500
році був вивезений із Києва в Двінськ. [18]
До часу освячення церква збагатилася начинням, ризницею та іншими церковними
речами, які привіз князь Володимир з Корсуння. Серед святих речей були
чесні хрести, які потім називали корсунськими або Володимировими. Один
із таких хрестів Х століття грецької роботи був знайдений в братській
могилі біля Десятинної церкви під час розкопок. Ймовірно цей хрест був
поставлений на березі Дніпра при хрещенні Руси-України. Хрест кований
із заліза і покритий листовим сріблом з обох сторін. По кутах були мощі
під шклом, одне із них збереглося. По краях видно отвори для дорогоцінного
каміння. В центрі зображення святого Федора Тирона.
Можна було собі уявити, як велично звучали в могутніх стінах Володимирового
храму церковні піснопіння, як лунали з вуст віруючих гарячі молитви подяки
за великі благодійства Господні до народу і країни.
Назва церкви Десятинної або ще "соборної мармурової" рівно
ж як і ще одна літописна назва "Пресвятої Богородиці" не вказують
якому Богородичному святу вона була посвячена. Устав святого Володимира
її називає просто соборною, а пізніша київська традиція дає Десятинній
церкві ім'я "Богородиці в Дівєх". Єдина вказівка на храмове
святкування в Десятинній церкві подає нам літопис з приводу 8-ми денного
свята при посвяченні Преображенської церкви у Василеві: "І празникував
князь Володимир тут вісім днів, і вертався до Києва на Успіня святої Богородиці.
І тут знову він празник світлий справляв, скликаючи незчисленне множество
народу. Він бачив же, (що) люди є християнами, (і) радувався душею і тілом.
І так в усі літа він чинив".[19]
Митрополит Євгеній на цій підставі думав, що Десятинна церква була присвячена
Успіню Пресвятої Богородиці.[20] Це співпадає
з літописними повідомленнями про те, що Володимир в Корсуні хрестився
у Влахернській церкві, який мав свою традиційну тяглість до відомого Царгородського
Влахернського храму, в якому зберігалися реліквії Успіня - гріб з ризою
Богородиці. Шанування Успіня в Київській Русі Україні було досить поширене.
Храми на честь Успіня виникають в багатьох містах і стають священним палладіумом,
як на півдні так на заході і півночі Київської держави - Велика Печерська
церква, храми в Каневі, Переяславі, в Чернігові, Володимирі-Волинському;
Суздалі, Володимирі на Клязьмі. Після свого третього оновлення (ХІХ ст.)
церква була посвячена в честь Різдва Богородиці. М. М. Захарченко в своїй
книзі "Киев тепер и предже" зазначає, що церква нова ХІХ століття
є парафіяльною і храмовим святом її є день 8 вересня Різдва Пресвятої
Богородиці. [21]