"Десятинную церковь Пресвятия Діви,
находящуюся у ворот київських,
викопать из мрака і
открить днівному світу"
(Святитель Петро Могила)

Напевно вже з самого початку цієї книжечки не хочу злагіднити її тону, говорячи слідом за преподобним Іваном Вишенським: "научился от Христа істини без похлібства лож ложю, вовка вовком, злодія злодієм, розбійника розбійником, диявола дияволом звати".[1]

Пробою писати для небагатьох, бо небагатьом дано звершити велике, говорячи за словами Клирика Острозького: "непристойна це річ із розслабленим про силу, із сліпим про світло, із розбійником про мир та згоду, із блудником про чистоту… говорити і радитися". [2]

І хоча Клирик Острозький був видатним церковним письменником-полемістом другої половини ХVІ століття, його слова, напевно, вжив би великий князь Володимир до тих своїх нащадків, що сьогодні повстали проти відродження Десятинної церкви Успіня Богородиці - першого храму в охрещеній Київській Русі-Україні. Але ж і відомо бо є, що проти всякого святого діла повстає нечиста сила. Цього разу так і сталося…

← попередній розділ     ↑ зміст     наступний розділ  →